"Він був одним із батьків новочасного українського театру"

29 вересня -  170 років від дня народження

Івана Карповича Карпенка-Карого (Тобілевича),

українського драматурга.

(1845-1907)

"Сцена — мій кумир, театр — священний  храм  для мене”

                        Іван Карпенко-Карий

Справжнє ім'я - Іван Карпович Тобілевич, псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п'єси Т. Шевченка "Назар Стодоля".

І. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Хлопець навчався в Бобринецькому повітовому училищі, потім 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше став канцеляристом міської управи.
           У 1864 р. влаштувався на службу до повітового суду, наступного року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах Тарновського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
          У 1870р. І. Карпенко-Карий одружився з Надією Тарковською (внучатами племінниками      Н. К Тарковській доводяться відомі російські митці - поет Арсеній Тарковський та його син, відомий кінорежисер Андрій Тарковський).

         У 1883р. в альманасі "Рада" надрукував оповідання "Новобранець", підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність І. Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції. Він вступив до трупи М.Старицького.
         У 1884 р. - був заарештований і засланий до Новочеркаська. Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, де займався оправленням книжок. У засланні написав свою першу драму "Чабан" ("Бурлака", а також п'єси "Бондарівна", "Розумний і дурень", "Наймичка", "Безталанна".

         Протягом 1886-1887 pp. І. Карпенко-Карий опублікував п'єси "Бондарівна", "Розумний і дурень", "Наймичка", "Безталанна", "Мартин Боруля".

Перший "Збірник драматичних творів" І. Карпенка-Карого вийшов у Херсоні 1886 р.

         У 1887р., отримавши дозвіл на звільнення, прибув в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських, Іван Тобілевич назвав іменем дружини. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником).

         У 1888 р. із І. Карпенка-Карого знято гласний нагляд, він вступив до трупи М.Садовського, пізніше - П. Саксаганського. У 1890 р. - вступив до товариства українських артистів, написав комедію "Сто тисяч".
        "Записку до з'їзду сценічних діячів", складену І, Карпенком-Карим у 1897 р., у Москві з трибуни з'їзду виголосив П.Саксаганський. У ній йшлося про переслідування українського театру.
У 1899 р. драматург написав історичну трагедію "Сава Чалий", присвячену подіям гайдамаччини.

Протягом 1900-1904 pp. І. Карпенко-Карий створив власну трупу, написав п'єси "Хазяїн", "Суєта", "Житейське море".
        У 1906р. І. Карпенко-Карий захворів, залишивши сцену, виїхав на лікування до Німеччини.
15 вересня 1907 р. він помер у Берліні.  

        Тіло перевезене в Україну і поховане на кладовищі в с. Карлюжини біля хутора Надія.
Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру, бо Іван Карпенко-Карий був драматургом і актором, його брати - режисерами та акторами: Микола Садовський, Панас Саксаганський, сестра - актриса та співачка Марія Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: Марія Заньковецька (стала дружиною Миколи) та Софія Тобілевич (дружина Івана після смерті Надії Тарковської). Завдяки діяльності цієї родини Україна нарешті отримала свій професійний театр, а завдяки Івану Карпенку-Карому - чудову драматургію.

         Іван Франко справедливо відзначав, що І. Карпенко-Карий "був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини й багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя і ясного та широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов'янських народів".

         Творча спадщина Карпенка-Карого включає оповідання "Новобранець"; драматичні твори (18 п'єс і 3 етюди): комедії "Розумний і дурень", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта", "Житейське море", "Паливода XVIII століття"; драми "Бурлака", "Безталанна", "Наймичка", "Понад Дніпром", "Лиха іскра поле спалить і сама щезне", "Гандзя"; трагедії "Бондарівна", "Сава Чалий", а також критичні праці, рецензії і переклади.