Всесвітній день поезії

У 1999 році на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня.

Перший Всесвітній день поезії відзначався в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

«Поезія, — йдеться в рішенні ЮНЕСКО, — може стати відповіддю на найгостріші і глибокі духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно залучити до неї як можна більш широку громадську увагу. Крім того, Всесвітній День поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, якi відроджують одвічну традицію живого звучного поетичного слова».

Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послужити створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

День поезії — це ще й нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди були в пошані.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

                                       Ліна Костенко

Напередодні свята бібліотекарем читальної зали оформлено книжкову виставку «Я тільки там бажаю жити і творити, де виросла моя душа», яка знайомить з поетичним словом, яке бентежить душу, хвилює, збагачує духовно. Доторкніться до поетичного слова і Ви відчуєте неперевершену насолоду!

А бібліотекар абонементу для дорослих створила відеоролик "Ну що б, здавалося, слова..."

 та інтерактивний плакат «Поезія – це завжди неповторність…».

Не треба думати мізерно...
Безсмертя є ще де-не-де...
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.

Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.

                    Ліна Костенко